У високому блакитному небі – ні хмаринки. За вікном авта – сновигають дерева й виспівують пташки. Як же хороше після чергової наради зібратися отак усім разом і відвідати одного з кращих роботодавців Ковельщини – селянське господарство «Фасти»! Його керівник Олександр Шайнюк радо пристав на пропозицію фахівців Ковельського міськрайонного центру зайнятості організувати для колективу обласної служби зайнятості екскурсію. До слова, нині у господарстві працює 13 робітників: трактористи, водії, зоотехнік та підсобні помічники. Господарник, окрім свинарства й рослинництва, займається одним із давніх промислів – розводить коней. Але про це – згодом…
За словами пана Олександра, колишнє підсобне господарство «Ковельсільмашу» він пригледів давно. А за 15 років перетворив його на взірцеву ферму. Як назвати – не було проблемою, адже розташоване в урочищі Фасти, що поблизу села Мощене. За цей час фіртка воріт не зачинялася навіть у вихідні, бо господар завжди радий відвідувачам. Найчастіше у гості приїздять школярі. Тут вони побачать усю свійську живність, яка вільно походжає кількома гектарами. Живе спілкування з природою заряджає позитивною енергією, адже, хоч-не-хоч, прогулюючись, все ж таки погладиш кізочку чи задивишся на чепурних нутрій. А там далі, в затінку, лежать гуси, індики, в'єтнамські свині. Є й пташник – там живуть павич, декоративні кури, фазани.
– Звичайно, робота на фермі не з легких, – каже господар Олександр. – Але то – все моє життя. Я людина проста, мені багато не треба. Заробляю тим, що продаю тварин і птицю: комусь – на забій, а хтось і для краси фазанчика купить.
– Пробачте, але ж Ваша гордість – то не пташник… Чи не так? – цікавляться гості.
– Так. Це – кінноспортивний клуб «Фасти». Ходімо… повихваляюся вам.
Сірий, гнідий, чалий – «чотирилапі лікарі»
Поблизу конюшні зустрічаємо тренера Віру Цуканову. До речі, пані Віра родом із Київської області. Кіньми захоплювалася з дитинства, а на тренування їздила аж за 50 кілометрів. Потому вивчилася у Мирогощанському аграрному технікумі (Рівненська обл.), а вже згодом пан Олександр запросив її повчити їзди верхи на конях. Віра приїхала і… залишилася.
– Коні – це не хобі. Це щось більше… Найдовше я без них була аж десять днів. Ледь витримала. Ми тоді відпочивали на Закарпатті, – розповідає тренер. – Коні, як діти. Їм постійно потрібна турбота: то вигуляти, то погодувати, то гриву розчесати. Зараз у нас на фермі тридцять голів ганноверської та голштинської порід.
Але є одне АЛЕ: кінний клуб створили не для забавки й великих заробітків, а з соціальною метою – тут займаються з дітьми, хворими на ДЦП та інші важкі недуги. Окрім цього, за фінансової підтримки спонсорів на території ферми працює літній табір для людей з особливими потребами. Тут все облаштовано, щоб комфортно відпочити. Віра Цуканова розповіла:
– Катання верхи, контакт із кіньми допомагає хворим поліпшити самопочуття, бо під час ходьби тварина масажує м‘язи дитини і зігріває, адже температура тіла скакуна набагато вища, ніж у людини. – Багатьом вдалося допомогти? – питають фахівці. – До прикладу, батьки хлопчика 
Андрійка (можливо, з етичних міркувань ім'я вигадане – авт.) привозили його до клубу на інвалідному візку, а після тривалої інтенсивної кінної терапії він зміг cпертися на ноги і почав ходити.
Цього сонячного дня фахівці служби не просто поспілкувалися з соціально відповідальним працедавцем, а ніби прожили один день із його життя. До честі пана Олександра, він не лише допомагає хворим, а й бере на роботу усіх, хто опинився у складній життєвій ситуації, але хоче і може працювати. Він дає шанс знайти своє місце у соціумі.
Прогулянки верхи допомагають людині стати більш впевненою у собі, відкритішою до спілкування, а ще – забути про неврози та остеохондроз. Тож не варто, коли вам кольне у спину, пити зелененьку пігулку. Краще поїдьте на конюшню – там «чотирилапі лікарі» лікують без грошей.